На початку карантину ми багато жартували, що нарешті всі навколо відчують себе в шкурі фрілансерів. І мені, скажімо, подібний ритм життя більш звичний, ніж людині, котра від години до години працює в офісі. Але виявилося інше. Навіть попри те, що я вже шість років як працюю виключно з дому, саме усвідомлення, що навколо мене існують обмеження, що за порогом – не звичний світ, а світ зачинених закладів, санітайзерів і соціальної дистанції, дуже швидко почало гнітити.

Відсутність звичного зовнішнього ритму, в якому існує світ, я компенсував ритмом внутрішнім: спробував розподіляти свій день, мати час на роботу і час на читання тощо. Багато моїх друзів почали робити так само – виходило з перемінним успіхом. Зовнішні обставини з усіма цими закриваннями парків для «психологічного ефекту» виглядали як стрімке поглиблення навколишнього безглуздя, так що відчувалась гостра потреба створювати якісь власні смисли.

Мені здається, що користь досвіду проживання карантину для всіх мала би бути приблизно однакова – люди, котрі тимчасово не ходили на роботу, були змушені розважати про те, що їм насправді подобається, що ні, що би вони хотіли змінити і, головне, для чого. Хочу вірити, що чимало людей за цей час знайшли собі щире захоплення чи навіть зрозуміли покликання.

Це дуже нетиповий життєвий період – з одного боку, ми відрізані від багатьох звичних можливостей, з другого, – маємо вдосталь часу та інших можливостей, маємо потенціал робити щось нове.

Але я не думаю, що карантин дав нашому суспільству в цілому якісь глибокі універсальні уроки. Так, більше людей навчилися мити руки з милом. Ще ми зрозуміли, яка безбожна кількість конспірологів нас оточує. Почали активніше користуватися послугами з доставки… А решта індивідуально. Воно, звісно, цікаво розглядати пандемію як непередбачуваний фактор, що поставив усіх людей в однакові умови, але навряд чи умови були рівними. На кожного з фінансовою подушкою знайдеться хтось без неї, на кожного, хто відкрив собі нові захоплення, знайдеться хтось, хто вже не міг цього витримувати, – і так без кінця.

В мене з цього всього є тільки один, водночас позитивний і негативний, глобальний висновок: люди продовжують залишатися людьми, хай що б відбувалося. Тож сподівання на те, що пандемія глобально може змінити людство на краще, залишаються не більше ніж сподіваннями.